Однією із головних ідей музично-педагогічної системи Карла Орфа є власна дитяча

творчість, яка створює атмосферу радості, формує особистість, стимулює розвиток

творчих здібностей у дітей.

Орфівська система музичного виховання опирається, насамперед, на дитячу

творчість та імпровізацію, базується на музичному та літературному фольклорі,

передбачає високу рухову активність, синтезує різні види діяльності. Основу

системи складають мовленнєві та музично-рухові вправи, гра на елементарних

музичних інструментах, а також елементарний музичний театр.

Основою музично-педагогічної концепції К.Орфа є активізація музичної діяльності

дітей через їхнє музикування (створення власної музики). Він надавав перевагу

елементарним інструментам, якими діти могли порівняно легко оволодіти. До

складу орфівського оркестру входять:

мелодичні інструменти, на яких можна відобразити елементарну мелодію (ксилофони,

різні види дитячих металофонів);

шумові колористичні інструменти (трикутники. дзвіночки, бубонці, барабани,

тарілочки, бубни тощо);

прості духові інструменти (сопілки, свищики);

струнні інструменти (дитячі гуслі, балалайка); 

саморобні інструменти (різноманітний папір, целофан; кубики з дерева, олівці,

палички; коробочки-тріскітки; мішечки з крохмалем; природні матеріали: жолуді,

каштани, шишки, горіхи тощо).

Основний принцип роботи за системою К.Орфа - використання під час

музикування "озвучених жестів" - так званих "звуків тіла": оплесків, ударів,

притупувань тощо. 

До "озвучених жестів", за Орфом, відносять:

оплески. Різновидом оплесків можуть бути "ковзні оплески" (тарілочки) та "глухі

оплески" (якщо під час оплеску долоні скласти у формі чаші й плескати так, щоб між

ними утворився простір, то буде виникати "глухий" звук);

плескання - це ритмічні удари плоскими долонями по бедрах - прямі й бокові. їх можна

виконувати в чергуванні з оплесками і притупами; як сидячи так і стоячи;

притупи. Тупотіти можна сидячи і стоячи. Ліпше тупати ногою по підлозі, злегка

піднімаючи гомілку з більшою чи меншою силою. Поряд із притупами всією ногою

виконують й інші вправи: удари носком (п,ятка залишається на підлозі) чи п,яткою

(носок залишається на підлозі);

виляскування пальцями.

Голоси й артикуляційний апарат дітей теж, як і інструменти, можуть слугувати для

створення різних звукових ефектів: шипіння, кряхтіння, цокання язиком, вдихи-

видихи, фонемні склади. Творчий пошук у мовленнєвому музикуванні відбувається

за рахунок варіювання ритмічного малюнка, зміни тембрів, фактури, форми.

мовленнєві вправи дуже важливі для ознайомлення дітей з музичними формами

(фраза, речення, строфа, заспів-приспів, варіації). Використання рухових елементів

під час мовленнєвих вправ допомагає навчити дітей зображати музичні звуки. У

дітей формуються швидкість реакції, терплячість, кмітливість, адже потрібно

дочекатися моменту вступу своєї "партії". Крім того, поєднання слів і рухів сприяє

ліпшому запам,ятовуванню текстів, формуванню у них чіткої дикції. Мовні

вправи, мелодекламація, різні творчі завдання сприяють як розвитку чуття ритму,

так і зародженню елементів творчості в діяльності дітей.

"Мислення дитини залежить від інтересів і активності, а не навпаки"  Жан Піаже

Інтеграція музики і суміжних мистецтв

Ефективність музичного розвитку дошкільників значно залежить від залучення до освітнього

процесу виразових засобів різних мистецтв. У нашому дитячому садку музика широко

застосовується на заняттях  малювання, ліплення, конструювання, мовлення, фізкультури.

тому необхідно прагнути якомога тіснішого взаємозв,язку між предметами, які освоюють діти:

​- пластичне відтворення музики;

- аналогія музики з кольорами;

- читання з музичним супроводом;

- інсценізація пісні;

- музична казка;

- виготовлення музичного інструмента.

залучення дітей до інтегрованої художньої творчості дає змогу розв,язувати

одночасно низку взаємопов,язаних завдань, а саме: емоційного, розумового,

етичного, естетичного, фізичного, трудового виховання.